Степовий ім. В.М. Виноградова філіал УкрНДІЛГА

Державне підприємство "Степовий ім. В.М. Виноградова філіал Українського ордена "Знак Пошани" науково-дослідного інституту лісового господарства та агролісомеліорації ім. Г. М. Висоцького" розташовано у м. Цюрупинську Херсонської області. Його організовано у 1993 році на базі Нижньодніпровської науково-дослідної станції залісення пісків і виноградарства на пісках, яку було створено у 1927 році під назвою Олешківської лісомеліоративної дослідної станції.

Основним завданням станції було залучення у господарський обіг значних площ піщаних масивів півдня України та захист від рухомих пісків родючих міжаренних і приаренних земель. Філіал має експериментальну базу площею 2452,4 га.

Нижньодніпровські піски є найбільшим піщаним масивом в Україні. У зв’язку з особливостями кліматичних умов і структури пісків наприкінці ХІХ сторіччя небаченого розвитку набули ерозійні процеси, внаслідок яких щорічно піски засипали близько 650 га суміжних земель.

Науковцям станції було поставлено завдання розробити ефективні прийоми лісомеліорації пісків, систему лісогосподарських і лісозахисних заходів вирощування насаджень, використання піщаних земель під виноградники й сади. Значним внеском у справу освоєння пісків став розроблений у 1953–1956 роки науковцями станції (В.М. Виноградовим, А.Ф. Кошелевим, П.А. Скрипкою, Т.Т. Говоровою, І.М. Головчанським) та фахівцями УкрНДІЛГА (М.М. Дрюченко) спосіб рядового садіння сосни в садивні щілини після глибокого (на 60–70 см) розпушення ґрунту у смугах без обороту шару з одночасним затруєнням проти шкідників коріння. У 1956–1963 роки вивчено екологічні особливості різних природних трав’янистих асоціацій, завдяки чому визначено оптимальну ширину оброблюваної при догляді смуги ґрунту, терміни та способи агротехнічних доглядів. Випробувано та рекомендовано гербіциди для знищення бур'янів у молодих посадках (П.А. Скрипка, Н.Л. Бергхольц, Л.Ю. Ключников, Н.Л. Терентьєва).

Запропонований метод залісення пісків дав змогу значно підняти рівень продуктивності праці та якості посадок. Цим було започатковано важливий напрямок лісорозведення – масивне залісення піщаних арен. У 1957–1960 роки В.М. Виноградов запропонував класифікацію лісорослинних площ, принципи та способи залісення окремих категорій пісків, пізніше – запропонував класифікацію не лише аренних, але й міжаренних земель та навів рекомендації щодо їх господарського освоєння.

У міру збільшення площі виробничих і дослідних лісових культур збільшувалося коло питань стосовно вирощування соснових насаджень у жорстких лісорослинних умовах: вивчали взаємодію соснових насаджень із ґрунтами, визначали оптимальну площу живлення дерев різного віку (Д.К. Бабенко, Д.П. Торопогрицький), закономірності їх росту залежно від лісорослинних умов тощо. Проведено дослідження щодо добору стійких порід, створення місцевої лісонасінної бази, вирощування садивного матеріалу в місцевих розсадниках. Було закладено пінетум на горбистих і рівнинних пісках, де випробували 22 види сосон (Д.К. Бабенко, 1959–1965 роки). У 1963 році створено географічні культури сосни, садивний матеріал для яких був вирощений у розсаднику дослідного лісництва з насіння, завезеного із 12 областей України, а у 1976 році – з використанням насіння сосни із 42 областей СРСР. Вплив густоти садіння на ріст і вік змикання, оптимальні терміни та ступені зріджування молодняків визначали Д.К. Бабенко (1964–1969 роки) та І.О.Коробов (1970–1980 роки). Починаючи з 1956 року, Н.Л. Бергхольц (1956–1962 роки) і Г.Є. Свистула (1970-1974 рр.) досліджували дію та післядію гербіцидів на посадки.

Для визначення впливу створених масивних посадок на водний режим залісеної території було обладнано мережу гідростаціонарів, на якій регулярно проводили спостереження (В.М. Виноградов, А.І. Коваленко, Ю.В. Новак). Обстежено виділені для залісення землі Іванівської арени та Кінбурнської коси (Д.Н. Торопогрицкий, Л.Ф. Кутько, 1960–1963 роки), розроблено рекомендації з підбору деревних порід для вирощування в умовах середнього та слабкого засолення. Вивчали вплив мінеральних добрив на ріст і біологічну стійкість насаджень (І.Г. Морозова, 1970–1985 роки). Розроблено і впроваджено у виробництво технологію створення природоохоронних комплексів – ландшафтних угрупувань, що складаються зі штучного водоймища та приводоймищних листяних посадок різного породного складу (Г.Є. Свистула, І.М. Тарасенко, 1975–1995 роки). Такі комплекси сприяють формуванню лісового ценозу, збільшенню різноманіття та чисельності фауни, зниженню пожежної небезпеки в лісі, виконанню ним рекреаційних функцій.

В умовах Нижньодніпров’я природні умови виявилися сприятливими для багатьох шкідливих комах, які поступово заселяли створювані насадження. Посушливі умови та переважання соснових культур у регіоні зумовили високий рівень пожежної небезпеки у лісі. Питання захисту лісу від шкідливих комах науковці станції вивчали протягом тривалого часу. Було виявлено видовий склад шкідників лісу та ентомофагів, вивчено їх біологію з урахуванням природо-кліматичних умов зони (І.М. Тарасенко, З.О. Склярова). Випробувано хімічні препарати та біологічні заходи з захисту лісу від комах. Розроблялися методи обліку та прогнозування комах-шкідникв лісу (А.Ф. Горбунов, С.В. Назаренко), досліджували причини поширення кореневої губки та заходи щодо підвищення стійкості до неї насаджень (А.А. Сірик). У період 1987–1990 років було приділено увагу охороні лісів Нижньодніпров’я від пожеж (І.М. Тарасенко). Встановлено, що шкала комплексного показника пожежної небезпеки за метеорологічними показниками та загальноприйняті нормативи протипожежної облаштованості території є непридатними в умовах регіону. Обґрунтовано розміщення, ширину та конструкцію смуг, склад і змішування порід, агротехніку створення та вирощування смуг, протиерозійні заходи в міжсмугових просторах (В.Н. Виноградов, 1968). Приділено увагу удосконаленню технології вирощування полезахисних лісосмуг на зрошуваних землях (А.А. Сірик). Одним із важливих напрямів діяльності Нижньодніпровської станції є освоєння під виноградні насадження малопродуктивних земель, у тому числі піщаних, мало придатних під інші сільськогосподарські культури (М.І. Маркін).

За результатами багаторічного сортовивчення виробництву рекомендовано сорти винограду: Сапераві північний, Молдова, Шасла північна, Грудневий, Дністровський рожевий, Вієрул-59 та ін. Виробництву передано рекомендації щодо: відновлення та одержання врожаю на виноградниках, пошкоджених морозами; технології закладання й вирощування комплексностійких сортів винограду на піщаних землях Нижньодніпров’я; технології закладання та вирощування широкорядних високоштамбових виноградників на піщаних землях Нижньодніпров’я; вирощування нових морозо- та мілдьюстійких сортів винограду на піщаних землях Нижньодніпров’я та інші. Виділено та рекомендовано місцевому виробництву 4 сорти яблуні, 8 – абрикоса, 6 – персика і 2 – сливи. Вивчено 187 сортів абрикоса, з яких відібрано 5 перспективних, у тому числі, Мелітопольський ранній, Мелітопольський 3729, Люізе ранній червоний. Урюк Мирсанджелі та Хурма цитрусовий. Досліджено вплив способів передпосівної підготовки ґрунту на продуктивність садівництва на пісках.

Степовий філіал є координатором і провідним виконавцем наукових досліджень в Україні з усього комплексу питань ведення мисливського господарства в розрізі природних зон. Завдання мисливствознавства включають проведення мисливсько-господарського районування України за прикладом лісогосподарського (П.С. Пастернак, 1980); розробку регіональної системи облікових робіт як основи складання Кадастру тваринного світу; розробку основи організації та ведення комплексного лісомисливського господарства (І.М. Шейгас, Ф.Н. Гунчак).

Основними напрямами наукової діяльності філіалу в останні роки є розробка способів і технологій проведення рубок, пов’язаних із веденням лісового господарства; заходів із охорони й захисту лісів та моніторинг лісових екосистем. Дослідне лісництво філіалу є зразком ведення лісового господарства на пісках Херсонщини. На його території виділено державний ландшафтний заказник площею 500 га, в якому зберігаються ділянки первинного піщаного степу, березові і вільхові гайки, а також місцеві пам’ятники природи. На території філіалу створено дендропарк із понад 100 видами деревних і чагарникових порід.

Великий внесок у становлення і розвиток колишньої Нижньодніпровської станції з залісення пісків та виноградарства на пісках зробили перші її директори І.М. Головчанський та В.М. Виноградов (у подальшому академік ВАСГНІЛ, ім’ям якого названо Степовий філіал). Заслуговують на згадку також його наступники – І.М. Тарасенко та А.А. Сірик, а також науковці, Н.Л. Берхгольц, Т.Т. Говорова, І.О. Коробов, Т.Г. Маркін, І.Г. Морозова, Г.Є. Свистула, З.О. Склярова, Н.Л. Терентьєва, Д.П. Торопогрицький та інші.